Максимович Микола Сергійович
Бойовий медик 1 інженерно-саперного взводу 3-ї окремої штурмової бригади – сержант Максимович Микола Сергійович народився 17 грудня 1987 року в місті Чернігів.
Навчався спершу у Чернігівській ЗОШ №20, а згодом, у зв’язку з переїздом, — у Чернігівській ЗОШ №9. Після закінчення 9 класу вступив до Чернігівського вищого професійного училища №15, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту легкових автомобілів.
У червні 2006 року на Поштовій площі в Києві урочисто склав військову присягу на вірність Україні й проходив строкову службу у внутрішніх військах — військовій частині 3030 Збройних Сил України. Відзначаючи його наполегливість та завзятість, командування пропонувало залишитися для подальшого навчання та кар’єрного зростання. Втім, після служби в Києві Микола повернувся до Чернігова, де почав працювати в регіональному відділенні Управління поліції охорони.
У 2008 році Миколу було зараховано на службу до органів внутрішніх справ — у спецпідрозділ судової поліції «Грифон».
У 2015 році, за рік після початку війни росії проти України, Микола разом із побратимами проходив бойові ротації у складі 13-го батальйону територіальної оборони поліції особливого призначення «Чернігів», який виконував завдання в зоні проведення Антитерористичної операції. Там Микола пройшов бойове хрещення, отримав статус учасника бойових дій та досвід, який змінив його життя.
Під час служби Микола продовжував здобувати освіту. У 2016 році він отримав диплом бакалавра права в Чернігівському міжнародному науково-технічному університеті імені академіка Юрія Бугая.
На початку 2017 року Микола звільнився з посади старшого інспектора спецпідрозділу «Грифон» та уклав контракт з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою Збройних Сил України — тією самою, яка у 2014 році здійснила найдовший рейд у сучасній військовій історії: понад 450 км, значна частина з яких проходила тилом ворога.
Відтоді гасло бригади — «Сила, Відвага, Честь!» — стало вірним супутником Миколи. Протягом служби він здобув військовий фах снайпера, розвідника, а також уперше пройшов британські курси, завдяки яким здобув навички інструктора з надання медичної допомоги в умовах бою. Участь в АТО та ООС, бойові ротації на сході України, стрибки з парашутом з літаків та гелікоптерів загартували його характер та дали непересічний бойовий досвід десантника.
Водночас травми та контузії, зниження інтенсивності бойових дій та десятки режимів припинення вогню дали простір для відновлення сил. У 2019 році Микола повертається до Чернігова, в червні одружується, а вже у 2020 році — відновлює службу в лавах Служби судової охорони.
У 2021 році зростаюча концентрація російських військ на кордоні та загроза повномасштабного вторгнення стали важким випробуванням для особистого життя. Шлюб Миколи й Наталі не витримав випробування часом — наприкінці року пара розлучається.
Повномасштабну війну Микола зустрів в українській столиці — місті Києві. Зваживши ситуацію, вже 25 лютого він доєднується до лав ТРО «Азов» Київ, що нині має назву Третій армійський корпус. Микола обирає свій позивний — Бетмен.
Маючи значний практичний досвід володіння різними зразками озброєння, тактики оборонних і наступальних дій, він узяв на себе роль, якої найбільше не вистачало для збереження життів побратимів. Проходячи злагодження своєї групи, він виступає інструктором з такмеду для всього підрозділу ТРО.
Перший бойовий вихід став одним із найважчих. Він припав на оборону селища Мощун, що під Києвом, від оборони якого залежало, чи прорветься ворог до столиці. Боронячи українську землю, Микола рятує побратима, який зазнав помітних поранень лівої руки та ноги. Бетмен діагностує побратиму пробиту легеню та накладає оклюзійну пов’язку, чим рятує життя воїну.
Впродовж 2022–2024 років були сотні бойових виходів, небезпечних операцій, знищених ворогів і врятованих життів — зокрема у Лютежі, Гостомелі, Сухолуччі на Київщині, а також у окремих районах Запорізької, Херсонської, Донецької, Харківської та Луганської областей.
За звитяги в Київській області на початку лютого 2023 року Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний відзначає Миколу Максимовича нагрудним знаком — «Золотий хрест».
У листопаді 2023 року за поданням козацької громади Запоріжжя Православна Церква України відзначає Миколу медаллю «Хрест Свободи» за жертовне служіння задля збереження Божого дару свободи та незалежності.
Довгий час Микола по суті виконував обов’язки заступника командира батальйону з медичного забезпечення, вдало планував евакуаційні маршрути та розміщення стабілізаційний пунктів чим рятував життя не тільки бійців, але й медичних евакуаційних груп. Загинув 14 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області.
Фатального 14 серпня 2024 року розпочався один із найскладніших бойових виходів. Підрозділи 3-ї окремої штурмової бригади спільно з іншими військовими з’єднаннями розпочали прорив на Луганщині, в районі населеного пункту Нововодяне. Маючи явну перевагу в артилерії та в небі, ворог зупинив наступ українських військ. На полі бою залишались поранені. Зона відповідальності Бетмена прилягала до позиції «Дельфін» — невеликої ділянки лісопосадки, що служила єдиним укриттям від ворожих ударів.
Микола знав, що позиція добре пристріляна ворожою артилерією. Він усвідомлював, що над ними зависають ворожі дрони-навідники та FPV, тому вимагав від командування вжити термінових заходів для подавлення «ворожих очей». Як тільки отримали підтвердження, Бетмен разом із групою вирушили на допомогу побратимам. Незабаром розпочався артилерійський обстріл позицій з пораненими бійцями.
Ворог щільно клав 152-м снаряди, один із яких влучив поруч з евакуаційною групою. Це призвело до тяжких поранень ніг Миколи. Побратими, які залишилися цілими, наклали турнікети — це саме те, чого навчав Микола. Потрібна була броня, щоб евакуювати поранених, яких ставало все більше. Дочекавшись броньованої евакуаційної машини, бійцям вдалось успішно завантажитись. Здавалося, що найбільші труднощі позаду. Проте черговий ворожий артобстріл підбив бронемашину та накрив її близько восьми FPV-дронами.
Воїни, які перебували в броні, загинули.
Наступного дня, не чекаючи наказу, троє побратимів вирушили на евакуацію тіла Бетмена. Усі вони зазнали поранень внаслідок підривів з ворожих касетних боєприпасів, якими ворог «засіяв» поле навколо підірваної броні.
Микола Максимович та його бойові побратими довгий час чекали на евакуацію, але вона відбулася лише у вересні 2024 року. А загибель військового була підтверджена лише у квітні 2025 року, тоді було офіційно зафіксовано факт смерті. Поховали Героя 25 квітня 2025 року на місцевому кладовищі в селі Новий Білоус.
