Пам’ятний захід з нагоди третьої річниці деокупації Чернігівщини від російських окупантів
У третю річницю деокупації Чернігівщини від російських окупантів по всій Новобілоуській сільській територіальній громаді відбулися заходи із покладанням квітів і вшануванням пам’яті захисників та цивільних, яких забрала російсько-українська війна.
У пам’ятному заході, що відбувся в селі Новий Білоус, взяли участь сільський голова Новобілоуської сільської ради Дмитро Федоров та в.о. голови Чернігівської РДА Сергій Крамаренко.
Біля Алеї Героїв присутні згадали буремні події лютого-березня 2022 року, коли значна частина нашої громади опинилася під окупацією ворога, і кожен мешканець відчув на собі горе війни.
Окупація громади тривала 37 днів. Це були 37 днів спротиву, захисту, незламності та стійкості. За цей час було вбито 42 цивільних жителя, повністю знищено 47 житлових будинки, пошкоджено 2 школи, 2 дитячих садочка та понад 400 помешкань.
У село Новий Білоус періодично заходили ДРГ ворога і шукали шляхи прориву до Чернігова. Попри загрозу смерті місцеві мешканці перекривали і знищували всі можливі дороги, допомагали українським військовим і тим самим наближали звільнення громади від окупації. Село потерпало від обстрілів і бомбардувань із літаків. Унаслідок ворожих дій було пошкоджено 132 житлові будинки, газову трубу, Новобілоуський ліцей та двоповерховий гуртожиток. Від обстрілів і бомбардувань у Новому Білоусі загинуло чотири людини — Володимир Кот, Олексій Бойко, Дмитро Волошин, Людмила Муравейник, двоє людей померло — Парасковія Чайковська та Ганна Дегтяр.
Не можемо не згадати трагедію села Кувечичі, де російські війська танком задавили місцевого жителя Юрія Котова, який кинувся голіруч зупиняти ворожу техніку.
І не можливо пробачити вбивство трьох підлітків із Мохнатина, які просто йшли вулицею свого рідного села. Жертвами стали 17-річні брати-близнюки Богдан та Євген Самодії та їхній 18-річний друг Валентин Якимчук. Російські солдати безжально відкрили по них шквальний вогонь, унаслідок чого Валентину сильно понівечило тіло, і він загинув на місці. Від важких поранень одразу не стало й Євгена. А серце Богдана зупинилося дорогою до лікарні.
Ми пам’ятаємо страшну трагедію села Деснянка, де за час окупації загинуло дев’ятеро людей. Особливо ранить душу загибель чотирьох братів та їхнього друга. Місцевий житель Деснянки, працівник ДСНС Довбиш Ігор загинув, повертаючись із роботи. Чоловік наїхав на протитанкову міну. Довбиш Сергій, Довбиш Володимир, Довбиш Олександр (троє рідних братів) та Буцик Олег (житель села Рівнопілля, який мешкав у Деснянці) хотіли забрати з мінного поля тіло Ігоря (двоюрідного брата Довбишів Сергія, Володимира, Олександра), але самі загинули від вибуху міни. Ткаченко Ольгу вбило осколком снаряду, коли вона вилазила під час обстрілу з льоху. Радченка Олександра окупанти безжально розстріляли. А Карпенко Микола та Захаренко Олександр були знайдені мертвими на сміттєзвалищі в селі Шестовиця вже після деокупації громади. Під час окупації в селі Деснянка було пошкоджено 30 будинків, два з яких повністю зруйновано.
Світла й вічна пам’ять братам із села Довжик, котрих російські окупанти розстріляли після трьох днів страшних катувань. Дмитра, Євгена та Миколу Куліченків запідозрили у партизанстві. Братів розстріляли й закопали в полі на місці, але одному з них — Миколі, дивом пощастило вижити і зпотім розповісти про це страшне лихо. За спогадами Миколи, 18 березня за селом хтось підклав фугасну міну, на якій підірвалися російські офіцери. Окупанти кинулися шукати винних серед місцевих. Хтось розповів ворогу, що в будинку братів живуть атовці, тому підозра впала на наших хлопців. А потім сталося непоправне горе — три дні важких тортур і розстріл. Євгенію було 30-ть, а Дмитру — 36-ть.
Під час бойових дій, що точилися поблизу села Старий Білоус, від осколкових поранень загинуло четверо людей — Ігнатенко Людмила, Авдієнко Діна, Кривенко Федір, Гудзій Владислав. Від влучання снаряду в один із будинків села загинула Мурашко Лариса. 3 березня 2022 року російські загарбники здійснили авіаналіт на Чернігів і внаслідок прямого влучання бомбардувальника СУ-35 у заклад освіти разом з іншими захисниками загинув житель села Старий Білоус — солдат Павло Копил. А 14 березня біля автомобільного мосту закатували до смерті Тихомирова Олексія, який із перших днів повномасштабного вторгнення вступив до територіальної оборони. Внаслідок бойових дій у Старому Білоусі було пошкоджено садочок, церкву, будинок культури, сільську раду, школу, майже 200 житлових будинків, 28 з яких повністю зруйновано.
28 лютого — початок окупації села Халявин, окупанти зупинилися в місцевому ФАПі. Росіяни щодня гатили по Чернігову з центру села та його околиць. Під час окупації в Халявині було пошкоджено шість будинків. Із Халявина ворожа техніка виходила на Гомельську трасу в бік Ріпок. За спогадами очевидців колона була завдовжки близько 35 км.
Активні бойові дії велися на території сіл Полуботки та Шевченка. Через які у Полуботках було пошкоджено і зруйновано 27 житлових будинків, а в селі Шевченка — 14 осель.
25 лютого через Хмільницю зі сторони Гомельської траси та села Сиберіж Ріпкинського району ґрунтовою дорогою почали йти довгі колони ворожої військової техніки: танки, БТРи, гради. 26 лютого російська техніка загрузла, і її не могли витягти упродовж двох днів. Окупанти ходили по хатах, знімали у людей залізні хвіртки, ворота, збирали по дворах залізо, яке їм траплялося на очі, і підкладали під гусениці, але нічого не допомогло. Тоді завдяки сиберізькій грязі ворога вдалося затримати на два дні! Відтоді ґрунтовою дорогою окупанти більше не їздили. Під час окупації Хмільниці ворожими військами було здійснено багато різних пошоджень по селу.
Дуже постраждало і село Рівнопілля, яке було під окупацією з 24 лютого до 1 квітня 2022 року. У селі велися активні бойові дії, тут було пошкоджено 132 будівлі. Уламком снаряду вбило жительку села Симончук Олександру, яка бігла ховатися до льоху.
Кожне наше село відчуло на собі всю жорстокість боїв, які точилися на території громади. І хоча в деяких населених пунктах ворог не стояв, упродовж усієї окупації громади кілометрові колони ворожої техніки щодня рухалися сільськими вулицями, а окупанти чинили злочини.
Три роки минуло, а глибокі рани після страшних подій початку повномасштабного вторгнення болять так, що не можливо втримати сльози. Ми низько вклоняємося родинам наших захисників, які продовжують захищати нас від ворога. І низько схиляємо голови перед сім’ями Героїв, котрих забрала війна. Їхні імена назавжди будуть закарбовані у пам’яті вічності.
