Свій 80-річний ювілей відзначила Будник Уляна Пилипівна
Свій 80-річний ювілей відзначила мешканка Нового Білоусу — Будник Уляна Пилипівна. З визначною датою іменинницю привітали сільський голова Новобілоуської сільської ради Дмитро Федоров, секретар сільської ради Світлана Стопичева, голова ветеранської організації села Новий Білоус Валентина Почепня та рідні. Гості побажали Уляні Пилипівні доброго здоров’я, довгих років життя, мирного неба, родинного тепла, любові, уваги, шани та поваги від людей. Дмитро Федоров вручив пані Уляні подарунок та Подяку Новобілоуської сільської ради за сумлінну і самовіддану працю, багаторічний життєвий досвід, вагомий внесок у розвиток сільського господарства та з нагоди 80-річного ювілею.
Народилася Уляна Пилипівна в селі Сивки Михайло-Коцюбинського району Чернігівської області в сім’ї колгоспників, але дуже рано залишилася сиротою. Спершу дівчинку виховувала бабуся, а у 12 років забрала до себе на Запоріжжя тітка. Так, Уляна Пилипівна переїхала жити в село Озерне Веселівського району, де згодом стріла своє кохання і у 18 років вийшла заміж. Разом із чоловіком працювали в колгоспі. Перший час вона була помічником комбайнера, згодом доглядала на фермі телят і корів. Чоловік Леонід Миколайович працював трактористом-комбайнером. Як і в кожної молодої сім’ї, у них були великі плани та мрії. Подружжя самостійно збудувало собі будинок і, здавалося, життя потроху почало налагоджуватись. Але підступна хвороба зруйнувала всі плани. І, будучи молодою жінкою, Уляна Пилипівна змушена була залишити роботу і боротися за своє здоров’я. Розраду та підтримку знаходила у рідних та близьких. Бути стійкою допомагали чоловік і тітка Уляна, яка її виростила і стала їй другою мамою. Ювілярка з теплотою згадує, що тітка дуже сильно любила її і виховувала, як рідну доньку. Поділившись теплими спогадами, Уляна Пилипівна не стримує сліз. Адже край, де колись минула її весняна юність та квітли роки сімейного життя, нині під окупацією. І таке відчуття, наче хтось підло вкрав частину тебе і твого життя. Дві війни випали на її долю, дві жорстокі війни...
Після того, як чоловік відійшов у вічність, Уляну Пилипівну запросила до себе її двоюрідна сестра Марія Іванівна. І вже 17 років іменинниця живе в Новому Білоусі в новій великій родині.
Різного випало на її жіночу долю, і все можна було пережити. Завдяки роботі, сімейним клопотам, турботі рідних, улюбленому хобі (в’язанню), українській пісні… Але як пережити війну, яка щодня забирає життя людей, не зважаючи на вік і місце розташування? Як пережити численні втрати на фронті? Як пережити вкрадену Батьківщину?..
Як же хочеться тієї довгоочікуваної перемоги. Як же хочеться, щоб наші хлопці швидше повернулися додому. І щоб «замовкли» сирени… І щоб, піднявши вгору очі, ми побачили над головою мирне небо...
Тож коли Уляна Пилипівна задувала святкові свічки, її заповітне бажання ні для кого не було секретом. І ми віримо, що воно обов’язково здійсниться. Адже це наше спільне бажання. Спільне бажання мільйонів українців. Новобілоуська сільська територіальна громада від усього серця бажає іменинниці залишатися такою ж світлою та доброю людиною, прожити ще довге щасливе життя в колі великої дружньої родини і щоб її заповітне бажання обов’язково здійснилося. Многая літа і перемоги України!
