Теплі спогади мами, дружини, рідних, друзів і бойових побратимів про нашого полеглого захисника, Героя України — Якименка Олександра Миколайовича
Щедрої барвистої осені, 26 жовтня 1991 року, в селі Хмільниця Чернігівського району народився Олександр Якименко.
Здивовано й захоплено дивилася дитина на світ, який розкривали перед ним мама, тато й бабуся. Ліс, поле, річка, куди батько часто брав із собою хлопця, викликали у дитини безліч питань… Чому сонечко було кружечком, а під вечір від нього лишався тільки клаптик? Чому з неба падають краплинки? Хто сказав білочці, де я живу, що вона мені цукерки носить? Хто квіточки розфарбував? А до бджілок був особливий інтерес. Вони його цікавили найбільше. Бджілка на соняшнику була для нього незбагненним дивом. А коли народилася сестричка Даринка, для Сашка відкрився новий світ, в якому він обожнював маленьку дівчинку і з особливою серйозністю брав на себе всю відповідальність за неї.
Шкільні роки минули весело, у колі друзів. Сашко був товариським хлопчиком. А ще він займався карате, добре вмів танцювати народні та сучасні танці. Він мав неабиякий тембр голосу, тому був ведучим усіх шкільних заходів. Легко й невимушено писалися твори, в яких він розкривав красу світу, показував людську доброту, щедрість душі... Його перший твір «Вулиця жоржин» був надрукований у районній газеті «Наш край», коли хлопчику було 10 років. Саша завжди був самим собою і ніколи не намагався комусь сподобатися. Його любили за те, що він був справжнім.
Після закінчення у 2008 році Хмільницької середньої школи пішов навчатися на агронома в Чернігівський державний університет економіки та управління. Далі був Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва, де обрав для себе спеціальність «Захист рослин». У ЧДУЕУ був заступником голови студентської ради, учасником команди КВК. Мав багато грамот, подяк і дипломів. У 2008 році за літературну творчість отримав 1 місце і був нагороджений почесними грамотами районного та обласного рівнів.
У 18 років Олександр зустрів своє кохання і завжди беріг його, як найніжнішу квітку, бо любов до краси була в нього ще з дитинства. У 21 рік у нього народився первісток — синочок Миколка, якому Саша передавав усі свої чоловічі якості як гідного тата, чоловіка, сина та друга. У 24 роки на світ з’явилася донечка Марійка, яку він оберігав і ніжно огортав усією своєю добротою та любов’ю. Саша був тато номер один, татусь-татусь. У сімейному подружжі завжди панувало кохання, яке з роками тільки міцнішало. Головне сімейне гасло: «Все переживемо — головне разом!». Сімʼя для нього завжди була на першому місці. Саші завжди мав власні погляди, і він міг сміливо про них заявити. Він був особливим…
Свою робочу діяльність Олександр розпочав у ТОВ «Десна» агрономом. Останнє місце роботи — Волинська фондова компанія, де працював менеджером із продажу сільськогосподарської техніки. Мав багато мрій і цілей, до яких упевнено йшов по життю.
19 вересня 2022 року Олександра мобілізували. Після навчання в смт Десна був направлений у 77-му десантно-штурмову бригаду. Мав позивний «БІЗОН». Воював у Донецькій області, під Бахмутом.
Друг «БІЗОН» — завжди усміхнений, позитивний і водночас серйозний та виважений, водій-шибайголова. Виїзд із ним на позиції — це завжди незабутня подорож під музику. Рок-супровід був забезпечений. Одного разу, Бізон вивозив працювати спецпідрозділ Служби Безпеки, який сидів розгублений від просторів Луганської області, а наш шибайголова підкрутив AC/DC і змусив спецназ зібратися докупи. Після цієї подорожі вони довго його обіймали і були в захваті від його навичок водіння. Коли виїжав БІЗОН — ми завжди були впевнені у виконанні бойової задачі, пишаємося своїм Побратимом-Героєм!
Загинув Олександр 6 квітня 2024 року при виконанні бойового завдання на Луганщині. Йому було лише 32… Саша був добрим, надійним, веселим, рішучим, сильний духом і впевненим у собі. Кожному, хто його знав, він залишив частинку себе, своєї душі та свого бачення, яке у нього було особливим. Він вірив у перемогу України, завжди заспокоював нас і казав, що все буде добре.
