Новий Білоус
В 11 кілометрах від Чернігова на правому березі річки Білоус розташовано мальовниче село Новий Білоус. Перша письмова згадка про нього датується 1648 роком, за свою історію воно мало три назви — Ляхів Білоус, Євтухів Білоус та Новий Білоус. Поблизу сіл Новий Білоус, Деснянка та Кошівка виявлено поселення епохи неоліту (V-IV тисячоліття до н.е.), 5 поселень епохи бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.), 2 — періоду раннього заліза (VIII-IIІ ст. до н.е.), 2 — ранньослов’янських перших століть н.е., а також 4 поселення і 3 кургани давньоруських могильника часів Київської Русі (ІХ-ХІІІ ст.), урочище «Сомів хвіст».
Свого часу Новий Білоус був центром козацької сотні, і входив до володінь козацької старшини Дуніних-Борковських. Серед білоуських сотників відомі передовсім Павло Овсійович Товстоліс (1669-1681), Юрій Васильович Затиркевич (1685-1690), Андрій Павлович Товстоліс (1694), Клим Донець-Стефанович (1696-1710), Михайло Йосипович Красовський (1718), Олефір Товстоліс (1725), Василь Степанович Корсак (1726-1734), Іван Булавка (1737-1738), Дем’ян Маленський (1738-1750), Григорій Дубовик (1752-1759), Георгій Васильович Звонкевич (1759-1767), Василь Дмитрович Красовський (1773-1782).
Станом на 1859 рік у козацькому і власницькому селі Новий Білоус (Євтухов) Чернігівського повіту Чернігівської губернії мешкало 793 особи (385 чоловічої статі та 408 — жіночої), налічувалося 126 дворових господарств, існувала православна церква.
1886 року в колишньому державному і власницькому селі Козлянської волості мешкало 566 осіб, налічувалося 126 дворових господарств, існували православна церква, постоялий будинок, 3 вітряних млини.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 698 осіб (341 чоловічої статі та 357 — жіночої), з яких всі — православної віри.
Мужність і відвага мешканців Нового Білоуса передавалася від покоління до покоління. Неабиякий героїзм було проявлено на фронтах Другої світової війни. У партизанських загонах проти фашистських окупантів боролося 215 жителів Нового Білоуса, з них 120 нагороджені орденами і медалями, 92 загинули. Уродженцю Нового Білоуса командиру гармати 197-го гвардійського артилерійського полку 92-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії сержанту А.Г. Свиридовському присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У жовтні 1943 року в ході форсування Дніпра він знищив три ворожих танки і, отримавши поранення, не покинув поле битви.
Центральна вулиця села названа його ім’ям. У роки Другої світової війни в Новому Білоусі створена підпільна група для боротьби проти окупантів, яка встановила зв’язок із партизанами. В лютому 1943 року гітлерівці спалили заживо 53 людини. В селі встановлено Обеліск Слави воїнам односельцям (1967), пам’ятник на могилі підпільника М.І. Борсука (1964), пам’ятник жертвам нацистського терору на братській могилі жителям села з написом «Тут поховано останки людей, спалених німецькими загарбниками в 1943 році 27 лютого» (1946).
Про село написано дві книги — «Село Новий Білоус та його округа» (2003 р.) і «Новобілоуська метрична книга та її персоналії» (2012 р.) Віри Зайченко. В Новому Білоусі народилися й виросли відомі далеко за межами села люди, які своєю працею прославили не лише свою малу батьківщину, а всю державу. Серед них Іван Якович Дунін-Борковський (1832-1902) — меценат, дворянин, голова повітового земства, Пилип Макарович Косолапов (1919-1994) — Герой Радянського Союзу, директор радгоспу «Україна» початку 50-тих і до 70-тих років, Анатолій Григорович Свиридовський (1922-1968) — Герой Радянського Союзу, на честь якого названа центральна вулиця нашого села.
Справжньою окрасою та перлиною архітектурного мистецтва Новобілоуської територіальної громади є Свято-Троїцька церква. Цей унікальний храм був побудований на початку XVIII століття, в ньому й досі зберігається різьблений іконостас. Найбільші церковні святині — дві гаптовані плащаниці із зображенням розпростертого тіла Ісуса Христа з німбом навкруг голови. У кутах творів у квадратних рамочках серед шитого орнаменту вміщено гаптовані півпостаті Євангелістів.
Дерев’яний храм в ім’я Святої Трійці розташований на найвищому та найкрасивішому місці села Новий Білоус. Церква одноповерхова, хрещата, з квадратним бабинцем, є близькою до квадрата центральною частиною, з прямокутними рукавами і гранчастим вівтарем. Унікальність та красу цієї споруди можуть оцінити не лише поціновувачі архітектури. Окремо розташована дзвіниця датована 1739 роком.
Раніше церква належала до сотенного села і користувалася неабиякою популярністю. До неї приходило чимало людей з інших парафій. Про це свідчить заповіт Лаврентія, сина Леона Іскрицького, рогоського батюшки, про його бажання бути похованим при храмі в Білоусі. Картину життя та смерті парафіян білоуської церкви дають метричні книги. Найдавніша з них має запис з 1793 по 1815 рік.
На Лисій горі поблизу поселення Криниця (кінця ІХ – початку Х століть) є два цілющих джерела, тому це місце вважається святим. Одне з них іменується джерелом Пресвятої Богородиці на честь ікони Божої Матері, перенесеної колись у Новий Білоус із села Мохнатин. Біля джерела встановлено капличку. Для багатьох ці джерела є символом Батьківщини, багатства, родючості, святості, чистоти, краси, вірності, безсмертя народного духу та високої духовності.
